Бажаю всім злагоди і миру

Ісус молився українською ?




Скептики тут же заявили, що Бог не має національності. Тому говорити про національність Ісуса — це єресь і богохульство. Опоненти відповіли, що Ісус був боголюдиною, тому в ньому нерозривно поєднані божественне і людське. Як божественна сутність Ісус не мав національності, а як людина — мав. Тому-то сучасники називали його Галілеянином. Це ж національність! Так само як у Лесі Українки чи Вальтера Скотта («шотландця»). В запальній дискусії згадали й про те, що заперечення людського начала Ісуса — це єресь докетизму, категорично засуджена Церквою. Навіть «розкопали» славетну формулу святого Іринея Ліонського (2 ст. н. е.): «Господь наш Ісус Хрестос став Сином Людським для того, щоб людина зробилася сином Божим». На її основі святий Григорій Богослов (народився 329 року в Аріянзі у Малій Азії) запропонував свій афоризм: «Станьмо подібними до Хреста, бо він став подібний до нас. Зробімося богами задля нього, бо він став людиною задля нас».

Паралельно розгорнулася дискусія, а чи можна галілеян  вважати українцями. Мовляв, українці — це нація, що народилася в 15-16 ст. н. е. Їм заперечують: Україна — це назва краю, літописна Оу-країна. Тож українцями  були не лише козаки, а й їхні предки, вкорінені в українську землю: руси, анти, сармати, скіфи-сколоти, галли-кімерійці, трипільці. А галілеяни — це південна гілка суперетносу  галлів. Цей суперетнос (тобто сім'я етносів-братів, що виокремилася з первинного материнського етносу) народився у 12 ст. до н. е. в Україні. Звідси під різними племінними назвами він розселився на величезній території від Прип’яті до Палестини та Іспанії.

Європейську гілку галлів ще називали кельтами. Одним з найвідоміших гальських племен були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походить західноукраїнська Бойківщина. Важливим чинником могутності галлів було мистецтво обробки заліза. Саме в них виготовленню залізних виробів вчилися римляни. В Україні ж виробляли стальну зброю ще з 13—12 ст. до н. е.

Достеменно відомо, що в 12 ст. до н. е. галли завоювали Південну  Палестину. Приплили на човнах-чайках, тому єгиптяни їх назвали «народами моря». Археологи довели, що це була масова міграція войовничих племен з Північного  Надчорномор’я. Це саме ті біблійні «филистимляни», з якими  воювали євреї. Галли-филистимляни займалися садівництвом і хліборобством, торгівлею й морськими промислами, володіли гончарством і секретами обробки заліза, подібно до європейських галлів-кельтів були чудовими воїнами. Цікаво, що шолом мовою филистимлян називався «кова», тобто «кований». Їхня кераміка була прикрашена трипільськими орнаментами. Сукупність фактів свідчить про те, що імена «галли», «кельти», «кіммерійці», «филистимляни», «народи моря» описують племена того ж самого суперетносу.

У кінці 11 ст. до н. е. филистимляни завоювали Північну Палестину, яку назвали Галлія-Гальлея-Галілея, тобто «край галлів». Так вони робили завжди — опановану землю називали іменем свого племені-етносу (Бельгія, Британія, Скотланд) або іменем всього суперетносу (Галичина, Галатія, Галісія). Галілеяни були нащадками цих південних галів. Історики описують галілеян як жвавий, веселий і впертий гірський народ, який над усе цінує свободу.

Скептики все це заперечують і стверджують, що слово «Галілея» походить від гебрейського «галіл» — «круг» або «хвиля», бо ландшафт Галілеї нагадує хвилі. На це їм відповідають, що в 11—10 ст. до н. е. іудеї  населяли Іудейські гори за сотню кілометрів південніше Галілеї й не мали до неї жодного відношення. До того ж Галілея була значно цивілізованіша за Іудею, тож її мешканці не могли назвати свій край словом якихось прийшлих кочівників. Галли дали йому свої імена: річки Ярдана («яра вода») і Яргон, гора Ярмак («яра маківка»), сучасна Мерон), міста Магадан («могутня вода»), Скіфополь (столиця Десятимістя, «місто союзу», від «скіфія—скуфія—скупщина»), Рама («хрест»), Каня («яструб»).

Галілеяни були хліборобами й рибалками, масово розводили свиней. Мали великі пасіки з медом, вирощували льон. Всі апостоли Ісуса, за винятком Іуди, були галілеянами.

Ім’я Ісус (Іес-ус) — це гелленський варіант імені Яс, що означає «ясний», «світлий», «сонячний». Гелленське слово «хрестос» означає «найкращий, шляхетний, боголюдина». Це слово має синонім — «син Божий»: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти хрестос — син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Матвій 16.16, 20).

Характерною особливістю галів-кельтів були високий зріст, біла шкіра, розвинені м’язи. Вони були відчутно вищими в порівнянні з іудеями: за даними археології, зріст тодішніх іудеїв не перевищував 160 см. Всюди підкреслюється, що в галів розкішне русяве волосся, яке чоловіки часто носили розпущеним.

Згідно з відомими словесними описами зовнішності Діви Марії, вона була шляхетною красунею високого зросту, мала овальне обличчя, блакитні очі, волосся кольору пшениці, довгі й тонкі пальці рук. Ісус був дуже подібний до Своєї матері — був високого зросту, мав тонкий прямий ніс, довге волосся кольору стиглого лісового горіха, бороду темно-пшеничного кольору, світлі очі.

Правдивість цих описів через 2 тисячоліття підтверджена Туринською плащаницею, яка зберегла фотографію Ісуса в момент його воскресіння. Згідно з нею, Ісус був людиною європейського типу з атлетичною статурою, зростом 180 см, світлокаштановим волоссям і шляхетним виразом обличчя.

Ісус належав до тієї хвилі галлів, які ще зберегли материнську мову, що нею розмовляли мешканці тодішньої України. Ця внутрішня мова в них існувала як «хатня» — нею «новоприбулі» галілеяни спілкувалися між собою, з дітьми. Саме цією мовою Ісус промовив свої останні слова: «А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним  голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані» (Мт 27.46), тобто «Лельо, Лельо, лем з мя ся остані». Для іудеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Ісуса, ці слова були загадкою. Натомість вони не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського краю, звідки галілеяни переселилися в Палестину.

Дослівно ця фраза перекладається «Тату, Тату — лише зі мною останься» . Але треба розуміти, що Ісус вмирав, у нього згасала свідомість, а в таких ситуаціях залишаються лише інстинктивні дії, вигуки і усталені словесні формули, що виголошують автоматично, наприклад: «Ой!», «Ого!», «Мамо!», «А щоб тобі!»… Тож найвірогідніше, що Ісус промовив усталений вираз (фразеологічний зворот, ідіому). Тому його не можна перекладати буквально — подібно до фразеологізмів «як з неба на голову» (тобто несподівано), «впало в око» (привернуло увагу), «з’їсти зуби» (мати великий досвід) тощо.

Сенс цього галльського фразеологізму — «Тату, Тату, тепер лише на Тебе моя надія». Правильність саме такого перекладу тут же підтверджує євангеліст Лука, який в паралельному місці дає його гелленський еквівалент: «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лк 23.46), тобто «Тату, тепер все у Твоїх  руках!». Так кажуть, коли починають ризиковану справу: йдуть на іспит, стрибають з великої висоти, починають хірургічну операцію тощо. В найважчий момент свого життя, переживаючи невимовний фізичний біль, втрачаючи свідомість і стрімко входячи у стан смерті, Ісус  заговорив тією мовою, якою він думав, якою розмовляв з матір’ю і Творцем Всесвіту — своїм небесним Татом. Це була його рідна мова, що прорвалась назовні в «момент істини».

Існує помилковий стереотип, неначе Ісус перед смертю почав цитувати арамейською мовою «Псалом Давида» № 22: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?» Це повний абсурд, адже Ісус ніколи не втрачав зв’язок з Творцем, а на смерть пішов цілком свідомо, з власної волі — для того, щоб третього дня воскреснути і якнайяскравіше продемонструвати боголюдський потенціал Людини.

Окрім того, якби ці слова були сказані арамейською, то навколишні іудеї їх би добре зрозуміли, натомість «деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іліяху кличе!» (Марко 15.35). Так само останні слова Ісуса не були сказані гебрейською, гелленською чи латинською, оскільки поряд стояли первосвященики і фарисейська старшина, які знали ці мови. Але ніхто з них не зрозумів сказану Ісусом фразу, яка в записі гелленськими літерами прозвучала приблизно як «Елі  Елі лема савахтані» — дещо нерозбірливо, адже в Ісуса було розбите обличчя і він вмирав. Євангеліст Лука, повторимо, тут же дає гелленський еквівалент цього галльського фразеологізму — «Отче, у Твої руки віддаю дух  Мій!» Це вже не перший випадок, коли один євангеліст наводить звучання слів в оригіналі, а Лука їх перекладає. Наприклад, сказані арамейською мовою слова «Таліта, кум!» (Марко 5.41) перекладаються як «Дитинко, пробудися!» (Лука 8.54).

Нарешті, існує гарантований спосіб дізнатися, якою мовою говорив Ісус. Це елементарно: просто знайдіть того, хто її зрозуміє — це і буде мова Ісуса! Тож якщо її розуміють українці карпатського краю (де збереглися дуже архаїчні звичаї та говірки), значить Ісус говорив саме цією мовою — мовою Карпат, тобто карпатським діалектом української мови.

 

 Ігор Каганець, журнал нової еліти «Перехід-IV» 



Создан 04 мая 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
........
счетчик посещений
счетчик на сайт free counters Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Українські традиції www.leleky.org Сайт для справжнього Українця Народний Оглядач Від свята до свята! Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм...