Бажаю всім злагоди і миру

Старий, новий стиль і тридцяте лютого. Календарні перипетії з давнини до наших днів




День і рік — природні і звичні одиниці виміру часу. Але істинний рік, тобто час, за який Земля обертається навколо Сонця, триває неціле число днів. Тому, щоб календар не збивався — щоб березень завжди був навесні, а вересень восени, у деяких календарних роках має бути більше днів, ніж в інших.

На підставі розрахунків давніх єгиптян Юлій Цезар установив, що в році має бути 365 із чвертю днів. Римляни рахували дні в місяці «задом наперед». Перші дні місяця називалися календами (а розклад календ — відповідно, календарем). Попередній день — «день перед календами», до того — «третій день перед календами» (ми сказали б, другий) і так далі. Цезар наказав раз у чотири роки додавати ще один — шостий день перед календами березня, або Bis sextum Kalendas Martias. Такі роки стали називатися просто bis sextum, і в цій фразі неважко впізнати слово «високосний». Отже, говорячи сучасною мовою, у кожному четвертому році було два 24 лютого. Пізніше назвали додатковий день — 29 лютого. Але римська католицька церква досі зміщає свята, які припадають на останні чотири дні лютого у високосні роки, на день уперед, так, немов є два 24 числа.

Цезар не дожив до першого високосного року. Оскільки у римлян «четвертим» називалося те, що у нас називається «третім», вони помилились і стали додавати зайвий день кожні три роки. Навів лад наступник Юлія Цезаря (у житті й у календарі) імператор Август, остаточно затвердивши те, що ми сьогодні знаємо як юліанський календар. Через три з лишком століття, 325 року після Р.Х., Нікейський собор прийняв цей календар як обов’язковий для християнської церкви. Весняне рівнодення встановлювалося на 21 березня, виходячи з чого розраховувався день Великодня і всі пов’язані з ним «рухомі» церковні свята.

Але насправді рік трохи коротший, ніж 365 із чвертю днів. Тому юліанська дата весняного рівнодення відстає від істинної приблизно на один день у 128 років. До XVI століття накопичилася суттєва різниця в десять днів. Щоб виправити неточність, папа Григорій XIII скористався розрахунками астронома Луїджі Ліліо й ухвалив, що рік, який закінчується на два нулі, буде високосним тільки за однієї умови — якщо число сотень ділиться на чотири: 1600, 2000, 2400... Тим самим календар «прискорився» на три дні в 400 років і став майже точним: похибка — усього один день у три із лишком тисячі років, і хвилюватися про неї вже не нам. Щоб ліквідувати десятиденне відставання, день після 4 жовтня 1582 року було оголошено 15 жовтня.

Того дня на новий календар перейшли тільки частина Італії, Іспанія, Португалія та Польща. Опиралися нововведенню некатолицькі країни і держави, де точилася боротьба між католиками та протестантами. 1583 року Григорій XIII запропонував прийняти свій календар константинопольському патріарху Єремії II. На Константинопольському соборі наприкінці того ж року пропозицію було відкинуто. Відповідно до нового календаря, християнська пасха найчастіше святкувалася раніше від єврейської або ж одночасно з нею, що було заборонено Нікейським собором. Слід визнати, що з історичного погляду відзначати християнську пасху до єврейської справді безглуздо: згадайте, з нагоди якого свята Ісус улаштував Таємну вечерю (а воскреснув він, природно, після неї). Єремія заборонив православним віруючим визнавати нове числення. Два календарі стали відомі як «старий стиль» і «новий стиль».

Повільно, але неухильно наука все ж таки перемагала. 1752 року григоріанський календар прийняла Англія: після 2 вересня настало 14-те. Через чотири роки один кандидат у парламент використав у своїй виборчій кампанії гасло: «Віддайте одинадцять днів!» Не віддали... А ще раніше у Швеції вирішили було запровадити новий стиль, але не відразу, а поступово, пропускаючи високосні роки протягом 40 років. Однак пропустили чомусь тільки один. Під час пошуку винних у відомих наслідках Полтавської битви хтось зі шведів припустив, що винний неправильний календар. Вирішили повернутися до старого, для чого 1712 року додали унікальний день — 30 лютого! І тільки через чотири десятиріччя перейшли на новий стиль по-справжньому, тобто додавши відразу одинадцять днів.

Нове слово у календарній справі сказала Французька революція. Радикалізму її діячам не бракувало, і «зречення від старого світу» було проведене з належним розмахом. Нове літочислення, запроваджене 1793 року, у річницю проголошення республіки, було простішим, адже скрізь, де можна, рахували десятками. У місяці — 30 днів (наприкінці року додавали п’ять чи шість днів, які не належали місяцям), або три декади. День — десять годин, година — 100 хвилин, хвилина — 100 секунд. Але традиції виявилися все ж сильнішими. До старих годин повернулися через два роки, до старого календаря — через 13. Залишилася тільки метрична система мір, за яку французам величезна подяка.

Григоріанський же календар поступово продовжував завойовувати Європу. У Російській імперії мінімум тричі в XIX столітті вчені порушували питання про перехід на новий стиль, але щоразу наштовхувалися на консерватизм і, звісно, на позицію православної церкви. Священний Синод погодився на запровадження нового стилю в цивільне життя лише 1902 року, але з тим, щоб Великдень й інші церковні свята продовжували відзначати по-старому. Однак незабаром усе змінилося...

Більшовики почали активно користуватися новим стилем уже з 18 квітня 1917 року. Причина дуже проста: 18 квітня за старим стилем — це 1 травня за новим. День міжнародної солідарності трудящих хотілося відзначати одночасно зі світовим пролетаріатом — тим більше, не сьогодні-завтра очікувалася світова революція. Саме з цього дня газета «Правда» стала датуватися двома числами, за новим стилем й у дужках — за старим. Захопивши владу, більшовики провели реформу на державному рівні. 24 січня 1918 року вийшов «Декрет про запровадження в Російській республіці західноєвропейського календаря». Документ починався словами: «З метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу Рада Народних Комісарів ухвалює запровадити по закінченні січня місяця цього року в цивільний ужиток новий календар».

Наступним днем після 31 січня стало 14 лютого.

Трохи пізніше, 12 лютого 1918 року, на новий стиль перейшла Україна. Цього дня Центральна Рада й уряд УНР прийняли низку серйозних рішень: затвердили тризуб у ролі герба країни, звернулися до німецького уряду з проханням про військову допомогу й ухвалили закон про запровадження нового стилю: після 15 лютого настало 1 березня. Тоді ж було запроваджено середньоєвропейський час. (Утім, у Києві вже хазяйнували більшовики.)

Через півтора року старий стиль знову ненадовго прийшов в Україну — разом із військами Денікіна. Наказ № 2 військового губернатора Києва генерала Бредова був професійно лаконічний:

§ 1. Всі декрети радянського уряду скасовуються. § 2. Рахунок часу встановлюється за старим стилем і часом — за петроградським часом.

Так після 31 серпня 1919 року настало 19 серпня. Новий стиль повернувся разом із більшовиками, у грудні того ж року.

При перерахунку старих дат на нові траплялися помилки. Найчастіше механічно додавали 13 до всіх чисел, забувши, що до 1900 року різниця була на день меншою. 1918 року відзначили чергову річницю скасування кріпосного права — 19 лютого 1861 р. (ст.ст.), не 3-го, а 4 березня. І навіть день народження вождя світового пролетаріату 1924 року — не 22-го, а 23 квітня.

Було таке радянське свято — 23 лютого. Нас учили, що цього дня 1918 року новонароджена Червона армія нібито завдала німцям поразки під Псковом і Нарвою. Насправді армія тоді — може, з огляду на дитячий вік — не знала, що когось перемогла: ніяких відомостей на цю тему в тодішніх джерелах немає. Міфологізація історії тільки набирала темпів. Зате є величезний заголовок «Сьогодні день червоної соціалістичної армії» у газеті за 10 лютого (28 січня ст.ст.) 1918 року. Як сказано вище, дня 10 лютого 1918 року в радянській Росії офіційно не було. Таке враження, що роком пізніше хтось, трохи заплутавшись, сказав: «Десяте лютого? Це за старим стилем». І повторно додав до дати 13 днів.

Більшовикам багато в чому не давали спокою лаври їхніх великих французьких попередників. І 1929 року вони вигадали свій революційний календар; як і у французів, у кожному місяці було по 30 днів, але назви залишалися традиційними. Так удруге в історії мало з’явитися 30 лютого. У серйозних книгах стверджується, що 1930—1931 років воно й було... але, погортавши підшивки газет, легко переконатися, що це не так. Навіть у пролетарській державі консерватизм усе ж таки взяв гору. Запровадили тільки п’ятиденний робочий тиждень, так звану «непереривку», потім замінили її на шестиденку, але зрештою повернулися до традиційної схеми.

А що ж церква? 1923 року на Загальноправославному конгресі в Константинополі вирішили-таки перейти на новий стиль, але не на григоріанський календар, а на так званий новоюліанський. Назву винайшли, певне, щоб «зберегти обличчя»: насправді ж цей календар — майже григоріанський, але ще точніший. (У ньому два сотенні високосні роки кожні дев’ятсот років: 2000, 2400, 2900, 3300...) При цьому Великдень продовжували відзначати по-старому. Однак Російська православна церква відмовилася прийняти літочислення, яке вона ототожнювала з більшовиками. Останні всупереч церкві спочатку вважали днем Різдва 25 грудня, а потім стали настійливо рекомендувати забути про нього взагалі. Тепер в Україні та Росії офіційно визнано юліанські дати церковних свят, хоча кожен, звісно, вільний відзначати за своїм улюбленим календарем.



Создан 16 июн 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
........
счетчик посещений
счетчик на сайт free counters Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Українські традиції www.leleky.org Сайт для справжнього Українця Народний Оглядач Від свята до свята! Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм...