Бажаю всім злагоди і миру

Дрогобицька область

автор Леонід Тимошенко



Про існування в минулому Дрогобицької області найчастіше згадують сучасні мешканці Львівщини
Водночас скупими й сухими на інформацію є короткі енциклопедичні гасла: у радянський час вони пістрявіли повідомленнями про перемоги соціалізму на Прикарпатті, під сучасну пору заледве наводять сяку-таку статистику. Пригадую, як з кінця 80-х рр. минулого століття заїжджі кандидати в депутати регулярно обіцяли повернути дрогобиччанам область, але обіцянки так і залишалися обіцянками.
Дрогобицьку область утворено 4 грудня 1939 р. у результаті приєднання до УРСР західноукраїнських земель. Станом на лютий 1940 р. область поділялася на 30 районів: Дрогобицький, Добромильський, Боринський, Бірчанський, Ліськівський, Перемишльський, Журавненський, Жидачівський, Дублянський, Комарнівський, Крукеницький, Меденицький, Медиківський, Миколаївський, Мостиський, Нижанковицький, Нижньо-Устрицький, Новострілищанський, Підбузький, Рудківський, Самбірський, Сколівський, Славський, Старосамбірський, Стрийський, Стрілківський, Судово-Вишнянський, Турківський, Хирівський, Ходорівський. Межі області кілька разів змінювалися. У березні 1945-го до Польщі, згідно з радянсько-польським договором, відійшли Бірчанський і Ліськівський райони, а також західна частина Перемишльського району з містом Перемишль. У травні 1948 р. до Польщі відійшов Медиківський район, а в 1951-му — Нижньо-Устрицький район. На момент скасування область складалася із 20 районів і чотирьох міст обласного підпорядкування (Дрогобич, Борислав, Самбір, Стрий).
Однією з прикмет тогочасних реалій був високий рівень урбанізації: 1956-го у Дрогобичі проживало 37 тис. мешканців, у Стрию — 36 тис., у Бориславі — 30 тис., порівняно великими були також Самбір, Трускавець, Моршин. Близькість трьох міст — Дрогобича, Борислава й Трускавця — та бурхливий повоєнний розвиток спричинили у 1960-1970-х рр. чутки про проект їх об’єднання в єдине місто Прикарпатське, дорогами якого мав ходити тролейбус. Проект, звісно, не реалізували, але про нього згадують дотепер.
Якщо абстрагуватися від теперішньої моди однобічного погляду на минуле, то варто визнати, що 1939 рік приніс на Прикарпаття й багато нового, а радянський період став одним із найсуперечливіших в історії. Адже заперечити економічний розквіт Дрогобицько-Бориславського промислового району (з потужними нафтовидобувною і нафтопереробною галузями) у повоєнні роки неможливо. 
Війна зруйнувала промисловість області. Нафтопереробні підприємства розбомбили німці ще 10 вересня 1939 р. Дрогобицький завод «Польмін» тоді палав близько місяця. Нацисти підпалили газові свердловини в Дашаві й Угерському, зруйнували газорозподільні станції і газопроводи, мости через річки Стрий і Дністер, розграбували матеріальні цінності. А наприкінці червня 1944 р. Дрогобиччину бомбила американська авіація, що базувалася поблизу Миргорода на Полтавщині. Як свідчать спогади американського пілота Б. Шора (після війни — маршала), бомбардування відбулося 25 червня 1944 р., у ньому брало участь близько сотні літаків, які далі полетіли до Італії. «Польмін» бомбили 26 літаків. Усього скинули 140 тонн бомб. Рафінерія згоріла, загинули 120 осіб, кількасот поранено. Розповідають, що вогонь жеврів і на початку серпня, під час визволення міста. 
Література стверджує, що відбудову господарства області провели в стислі терміни, що є свідченням нечуваної самопожертви простих людей. Дашавський газ, як відомо, пустили на потреби Києва й Москви. 1956-го Стрийський газопромисел, Опарське та Угерське родовища давали 13,5 млн. куб. м. газу. Опарське газове родовище, оснащене новою технікою, постачало газ Дрогобичу, Самбору, Бориславу, Трускавцю, а також у сусідню Польщу.

Варто зауважити, що й знаменитий Миколаївський цементний завод був на території Дрогобицької області. З 1951-го до 1956 року виробництво цементу на ньому збільшилося удвічі. На базі старих лісопильних заводів у Дрогобичі, Самборі, Стрию, Добромилі, Скольому створено великі, оснащені передовою технікою, деревообробні комбінати. Уведено в дію картонно-паперовий комбінат у Жидачеві. Найбільшим підприємством харчової промисловості на території області був Ходорівський цукровий завод. 1956 р. запрацював великий цукровий завод у Самборі. 
Швидко розвивалася також галузь освіти. 1940 — 1941 рр. у школах області навчалося понад 193 тис. дітей, відкрито низку спеціальних закладів: школу для сліпих (с. Калинів), технікум механізації сільського господарства (Стрий), зоотехнікум (с. Бережниця), електромеханічний та нафтовий технікуми в Дрогобичі, торговельний технікум у Самборі. Зрештою, 1940 р. відкрито перший вищий навчальний заклад регіону — Дрогобицький учительський інститут. 1 вересня 1940 р. на три факультети (фізико-математичний, мовно-літературний та історичний) він прийняв на навчання 480 осіб, переважно з незаможних верств населення. Після війни 94,3 % дітей шкільного віку сіло за шкільні парти. 1956 — 1957 навчального року в області працювали 776 загальноосвітніх шкіл.
Однак у пам’яті сучасників відклалися зовсім інші події. Зокрема, про жертви у дрогобицькій катівні НКВС нагадує сьогодні меморіал, відкритий улітку 2012 р. у дворі одного з корпусів Дрогобицького педагогічного університету на вул. Стрийській. З території області в 1940 р. було депортовано 11 тис. мешканців, 1944 — 1946 рр. — 14,5 тис. осіб (головно поляків, а також поляків і німців), 1951-го — 5,2 тис. 
Краєзнавець Петро Сов’як розповідає про цікаві реалії повоєнного життя обласного центру. У ратуші після війни був обком партії (тепер тут міська адміністрація). Його коридори прикрашали шедеври живопису, які вивезли з музеїв та замків Німеччини, Чехії, Пруссії, Угорщини. Люди досі пам’ятають, що обкомівські працівники користувалися телефонами заледве не з кабінетів Райхстаґу. Однак після ліквідації області шедеври розікрали партійці. Перший секретар обкому Олексенко, який мешкав у Дрогобичі, прихопив найбільше. Відомо, що 1970 рр. Олексенко продавав (частково роздаровував) свою колекцію. Ще одна легенда перших повоєнних років — червоний партизан генерал Сабуров, який очолював тут НКВС.
21 травня 1959 р. Дрогобицьку область ліквідували та включили до складу Львівської, а Дрогобич здеградував до рівня районного центру, міста обласного підпорядкування. Тож сучасний Дрогобицький район охоплює 113 населені пункти, серед яких є аж три міста обласного підпорядкування: Дрогобич, Борислав, Трускавець.
З огляду на перманентну економічну кризу, масове безробіття (нещодавно в Дрогобичі зупинилося останнє велике підприємство, потужний колись 2-й нафтопереробний завод), зубожілість населення, трудову еміграцію закордон, період Дрогобицької області може видатися трохи не раєм. Ще гірша ситуація у Бориславі, Самборі та більшості міст і сіл регіону. А розвиток курортів Трускавця, Моршина й Східниці за роки незалежності, на жаль, є винятком. 
Применшуючи Дрогобич до рівня районного міста, центральна влада все ж не наважилися ліквідувати культурну структуру обласного центру. Зокрема, згідно з радянськими канонами, кожний обласний центр мусив мати виш і театр. Театр успішно функціонує й досі — Львівський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Ю. Дрогобича, а учительський інститут розрісся до формату Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Тож Дрогобич — єдиний районний центр Львівської області, який зараз може похвалитися університетом і театром.



Создан 13 мая 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
........
счетчик посещений
счетчик на сайт free counters Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання Українські традиції www.leleky.org Сайт для справжнього Українця Народний Оглядач Від свята до свята! Природа України. Екологія, охорона природи, краєзнавство, туризм...